Хто зраджує та продає Україну підчас війни або гроші на крові

Дестабілізація в країні, введення надзвичайного положення пов’язаного з енергетичною блокадою, активізація бойових дій вздовж всієї лінії розмежування, запеклі бої в Авдіївський промзоні – все це реакція на початок блокади ЛДНР.

Коли зізвонюєшься з хлопцями на передовій, то вони обурюються й не розуміють, що все ж таки відбувається. Країна веде війну з терористами, з агресором, а владні мужі ведуть торгівлю задля власної наживи та прикриваючись тим, що забезпечують країні стабільне постачання електроенергії.

Війна стає політичною, де кожен з олігархів має свій зиск. Простіше звичайно провладним, які можуть прикриватися законами та недоторканістю.  Складніше всього тим багатіям, які знаходяться у котрі з владую. Наприклад, пан Коломойський. Але й він не намагається захистити свої інтереси. Й саме його пішаки Семенченко та Парасюк зробили перші кроки, розпочавши блокаду. Не думаю, що вони очікували саме такого результату.

Країна розділилася. Влада напряглася й показала себе з гіршого боку.  Президент України спробував одразу пояснив, які саме економічні відносини є між Україною та окупованими територіями на Донбасі. Чинний президент назвав їх «обмеженими» та підкреслив, що економічні відносини підтримують лише з тими підприємствами на окупованій території, що сплачують податки в бюджет країни.

Він пояснив, що торгівля з окупантами веде до того, що вони отримують кошти на утримання населення. Це громадяни, які проживають на тимчасово окупованих територіях. Нашими вони стануть лише тоді, коли вони пересічуть лінію фронту, або коли ми їх звільнемо. А зараз вони, вільно чи невільно, співпрацюють з окупантами, купуючи продукти у їх магазинах, сплачуючи комунальні платежі, гроші від яких Україні не поступають. Вони служать живим щитом для зброї, яка застосовується з житлових кварталів.

В той же час Президент заявляє, що «ми зберігаємо вкрай обмежені та дуже лімітовані економічні відносини. Наголошую, це не торгівля з окупантами – це співпраця з тими підприємствами, які, перебуваючи на окупованій території, все-таки змогли залишитися в правовому полі України. Підкреслюю: ті, хто сплачує податки до бюджету України».

Порошенко також повідомив про доручення уряду переглянути і обмежити перелік товарів, що дозволяється перевозити через лінію зіткнення на Донбасі. Й ось до чого вони договорилися.

Що виходить з цього документу. А виходить те, що Україна експортувала антрацитне вугілля за кордон. І лише після ухвалення рішенням РНБО № 37/2017 щодо нейтралізації загроз енергетичній безпеці України, яке підписав президент Петро Порошенко, поставки були заборонені.

Не так вже й складно встановити, що ціна нашого вугілля в Польщі – 250 злотих за тонну, тобто це приблизно 1600-1700 гривень за тонну. В той же час в Україні за формулою «Роттердам+» вугілля продається за ціною 63$, тобто близько 1800 гривень, що дорожче, ніж в Польщі, причому в польській ціні врахована логістика і розмитнення.

Так хто ж наносить більше шкоди країні Путін зі своїми військами, або власна влада, яка фінансує смерті своїх синів. Хто є більшим ворогом Батьківщині.

Стратегічні підприємства були передані в руки однієї людини – Рінату Ахметову, який зараз всіма правдами і неправдами захищає свій бізнес. Він багато років шантажував цю країну. Судячи по заявам РНБО, такий же ворог у нас і Порошенко. Тому що замість того, щоб протягом трьох років в нас в країні будувалась безпека, енергонезалежність від Росії, ми займалися риторикою.

В нас по факту – війна з Росією. Вона, якщо б розуміла, що від цього Україна стане на коліна – вона б перекрила доступ вугілля ще два роки тому. Тут видно бізнес-інтереси, та тонкий прорахунок «скажного карлика».

Я довго про це думав, прикидав так і сяк. Аргумент, що поставки з ОРДЛО потрібні Путіну, щоб не на 100% утримувати «Новоросію», несерйозний. Коли на терезах реальна можливість придушити Україну, показати безпорадність її влади, невеликі для РФ гроші на іншій чаші НЕ важать для нього нічого. Всі дії Путіна щодо України  – антиекономічні. Тоді що ж це, як це пояснити?

Може бути, в обмін на ресурси і податки з ОРДЛО наш уряд нічого ані законодавчо, ані практично не робить для повернення Криму, а три роки лише висловлює міжнародні протести? Може бути, що в обмін він не називає війну війною і поводиться з Росією не так, як прийнято під час війни, на міжнародній арені? Може бути, він дає у відповідь негласні преференції великому російському бізнесу в Україні?

Україна  – демократична країна, де держава повинна відповідати на будь-які, тим більше на логічно обґрунтовані питання. Отже.

Шановний уряде, розкажи, будь ласка, громадянам, що ми (матеріально або політично) віддаємо Путіну в обмін на те, що він не заважає нам возити вугілля і отримувати податки з підприємств ОРДЛО?

Громадяни України мають законне право це знати. А не відповідаючи на питання, які виникають самі собою, виходячи з об’єктивних обставин, уряд сам позбавляє себе довіри громадян і залишає в суспільстві безмежний простір для «зради». Не хочеться далі розвивати цю думку, хочеться отримати чесну відповідь від влади.