Російська інтервенція в Україні викликала багато суперечок про використання та ефективності гібридних бойових дій. Гібридні війни ведуться вже дуже давно, починаючи аж з античних часів. Дуже вдало і коротко більшість з них, які відбувалися на пострадянському просторі описані в книзі «Хроніки гібридної війни» відомого українського військового блогера Сержа Марко.
В останнє десятиліття збройні сили деяких країн і коаліцій в світі, включаючи Організацію Північноатлантичного договору (НАТО), намагалися вирішити і протистояти так званим гібридним загрозам.
Термін «гібридна війна» з'явився, по крайней мере, вже в 2005 році і згодом використовувався для опису стратегії, використовуваної «Хезболлою» в Ліванській війні 2006 року.
Одним з перших, хто спробував пояснити феномен «гібридної війни», став Френк Хоффман в спільній статті з Джеймсом Меттіс «Майбутнє ведення війни: схід гібридних воєн». Але і їх стаття від листопада 2005 року, стала всього лише доповнення до попередніх робіт.
Основоположником і головним теоретиком ведення бойових дій Росії в сучасних конфліктах, прийнято вважати генерала Валерія Герасимова. Який, в 2013 році, буквально у 2000 словах повністю виклав свою доктрину. Насправді всі ці теоретики «гібридних воєн», просто розвинули і допрацювали ідею К. фон Клаузевітца викладену в його твір «Про Війні» і опуклікованному в 1832 році. Він писав, що «війна - це продовження політики іншими засобами».
Суть сучасної дискусії полягає в тому, що противники використовують звичайні / нетрадиційні, регулярні / нерегулярні і відкриті / приховані засоби. Гібридні загрози використовують «повний спектр» сучасної війни, і вони не обмежуються звичайними засобами.
На практиці будь-яка загроза може бути гібридної, якщо вона не обмежується однією формою військових дій. Коли будь-яка загроза або застосування сили визначається як гібридна, термін втрачає свою цінність і викликає плутанину, а не роз'яснює «реальність» сучасної війни.
Зруйнований танк видно вздовж дороги на території, контрольованій самопроголошеної Луганській Народною Республікою поблизу аеропорту Луганська, в Луганській області, на сході України, 19 листопада 2014 року. © REUTERS
Ще одна проблема із застосуванням поняття «гібрид» полягає в тому, що використання нового терміна передбачає, що в сучасній війні є щось нове - хоча цього може і не бути. Відомий військовий стратег Колін Грей у своїй оригінальній книзі «Війна в майбутнє» стверджує, що розширення сучасних військових дій, і є війна майбутнього.
Більшість, якщо не всі, конфліктів в історії людства були визначені використанням асиметрій, які використовують слабкості супротивника, що призводить до складних ситуацій з регулярною / нерегулярної і традиційної / нетрадиційної тактикою. Точно так же зростання кібервійни НЕ докорінно змінив характер війни, а розширив її використання в новому вимірі.
Український військовослужбовець управляє беспілотом під час тренування за межами Києва, 6 листопада 2014 року. © REUTERS
На одному з заході, організованому НАТО, учасникам було сказано, що «немає узгодженого визначення термінів, пов'язаних з гібридною війною». Іншими словами, 28 членів Північноатлантичного альянсу не можуть домовитися про чітке визначення того, з чим вони стикаються. Як лідери НАТО можуть розраховувати на розробку ефективної військової стратегії, якщо вони не можуть визначити, що, на їхню думку, є загрозою дня?
Особисто моя думка, що НАТО і інші західні військові відомства повинні не акцентувати всю свою увагу на «гібриді», а зосередитися на специфіці і взаємозалежності загроз, з якими вони стикаються. Війна, будь то давня чи сучасна, гібридна чи ні, завжди складна і навряд чи може бути включена в один прикметник. Будь-яка ефективна стратегія повинна враховувати цю складну середу і знаходити способи її адаптації без спрощення.
Стаття заснована на матеріалі опублікованого у віснику НАТО: http://www.nato.int/docu/review/2015/Also-in-2015/hybrid-modern-future-warfare-russia-ukraine/EN/index.htm
